Діагностика

Діагностика. У типових випадках діагностика хронічної пневмонії не становить труднощів. Ставлячи діагноз, слід ретельно проаналізувати дані анамнезу (часті ГРВІ, аспірація стороннього тіла, важка пневмонія із затяжним перебігом), клінічну симптоматику (скарги на постійний кашель з відходженням мокротиння, стійкі фізикальні зміни у легенях з певною локалізацією, наявність дихальної недостатності).
Певне значення у діагностиці активності запального процесу у хворих на .хронічну пневмонію надають морфологічному складу крові: кількості лейкоцитів, нейтрофілів, ШОЕ. Із групи біохімічних показників слід виділити протеїнограму. Серед імунологічних параметрів досить інформативним є вміст циркулюючих імунних комплексів у плазмі крові, рівень котрих чітко корелює з активністю запального процесу.

Рентгенологічне дослідження визначає дифузні затінення сегмента або частки, зближення основних елементів легеневого малюнка, стійке посилення та деформацію легеневого малюнка. В ураженій ділянці реєструють зміни за петлисточарунковим типом з груботіньовою структурою, емфізему, збільшення лімфатичних вузлів, зменшення рухливості та де формацію спайками діафрагми, зміщення органів середостіння. Прямими рентгенологічними ознаками бронхоектазій є чарунковість малюнка з вираженими контурами: у просвітах розширених бронхів виявляють горизонтальні рівні рідини. До непрямих ознак бронхоектазій відносять відмежований пневмосклероз із зменшеними розмірами частки або сегмента, зближення судин та бронхів, збільшену прозорість суміжного відділу> легень та збіднення легеневого малюнка в цій ділянці.

Томографія допомагає виявити бульозну порожнину або абсцес, вогнищеву емфізему, збільшені лімфовузли, бронхоектазії. Завдяки новому методу, стереорентгенометрії можна визначити наявність, вираженість та переважну локалізацію пневмосклерозу.
Звичайно після ретельного аналізу рентгенодослідження у спеціалізованому відділенні проводять бронхоскопію, яка дозволяє судити про стан слизової оболонки та конфігурацію бронхів, наявність стороннього тіла. При цьому у дітей з хронічною пневмонією виявляють гнійний ем-добронхіт. Слід підкреслити, що гнійний ендобронхіт виникає вже на перших етапах розвитку хронічної пневмонії.
Бронхографія (контрастування' бронхіального дерева), яку у дГтей проводять під загальним знеболюванням, дозволяє виявити характер бронхіальних змін, об'єм та ступінь ураження, рівень бронхіальної непрохідності. Для бронхографії використовують різні контрастні речовини — йодоліпол, бронходіагностин, хітраст, желйодон. Застосування барію абсолютно неприпустиме. Проведення знімків у різні фази дихання, тобто функціональна бронхографія, дозволяє судити про вираженість периброн-хіального склерозу та зворотність або незворотність розширення бронхів.
Для визначення функції зовнішнього дихання використовують різні методи дослідження. Найпростішою є проба Штанге (визначення часу затримки дихання на висоті вдоху). У хворих дітей з хронічною пневмонією показники проби Штанге знижені, особливо під час загострення легеневого процесу.

. Загальнодоступним та простим методом дослідження функції зовнішнього дихання є спірографія, за допомогою якої визначають життєву ємкість легень (ЖЄЛ) — максимальний об'єм газу, який видихається після максимального вдиху; ємкість вдиху (ЄВ) —максимальний об'єм газу, котрий можна вдихнути від рівня спокійного видиху; резервний об'єм вдиху (РОвд) — максимальний об'єм газу, котрий можна вдихнути від рівня спокійного вдиху; резервний об'єм видиху (РОвид) — максимальний об'єм газу, котрий можна видихнути після спокійного видиху; дихальний об'єм (ДО) — об'єм газу, який вдихається або видихається за 1 дихальний цикл. Хронічна пневмонія у дітей супроводжується значним зниженням ЖЄЛ (до 50 %) у фазі загострення. До зниження ЖЄЛ призводять як обструкція повітроносних шляхів (переважно за рахунок РОвид), так і рестриктивні зміни (зменшення РОвд). Пневмосклероз, фіброз, ателектази зумовлюють рестриктивні порушення, тоді як хронічний бронхіт лежить в основі обструктивної форми вентиляційних порушень. Слід зауважити, що у третини дітей спостерігається комбінована форма вентиляційної недостатності. У гострий період хронічної пневмонії також значно знижується максимальна легенева вентиляція, форсована ЖЄЛ.

Останнім часом у діагностиці хронічної пневмонії застосовують такі сучасні методи, як бронхофіброскопію з проведенням гістологічних, цитологічних (браш-біопсія, фіброголкова біопсія, біопсія щипцями) та мікробіологічних (із аспірату вмісту бронхів) досліджень, бронхоальве-олярний лаваж із визначенням цитограми та концентрації загального білка в лаважній рідині. У хворих на хронічну пневмонію в цитограмі брон-хоальвеолярної рідини збільшується загальне число клітин, серед них переважають дегенеративно змінені нейтрофільні гранулоцити. У період ремісії в бронхіальному вмісті виявляють помірну' кількість слизу, не-змінені нейтрофільні гранулоцити, макрофаги. Низький індекс лейкофа-гії макрофагів засвідчує зниження або повну втрату активності клітин у захисних механізмах бронхіального .секрету та служить прогностично несприятливою ознакою.

Безперечне значення в діагностиці хронічної пневмонії має ангіографія.
Ускладнення. Хронічна пневмонія може ускладнюватися хронічною емфіземою, легеневим серцем, рідше — вторинним амілоїдозом, абсцеду-ванням. У хворих на хронічну емфізему в клінічній картині домінують, ознаки дихальної недостатності в спокої: задишка, сухий кашель, здуття грудної клітки. Перкуторно визначається коробковий відтінок звуку над легенями. Аускультативно на тлі ослабленого дихання можна почути багато сухих свистячих хрипів. Рентгенологічно виявляють збільшену прозорість легеневих полів, горизонтальне стояння ребер; на спірограмі визначається зниження індексу Тиффно.

Патогенетичною основою хронічного легеневого серця є легенева гіпертензія. При цьому ступінь вираженості задишки та ціанозу.залежить від характеру і важкості патологічного процесу' в легенях. Прогресування серцевої недостатності призводить до появи акроціанозу у хворих на хронічну пневмонію. Надалі ціаноз, зумовлений порушенням артеріалі-зації крові в легенях, набуває дифузного характеру. Однією із постійних ©знак правошлуночкової недостатності є збільшення правих відділів сер-• ця (шлуночка та передсердя). Слід зауважити, що перкуторно виявити зміщення серця вправо дуже важко, що пов'язано з емфіземою легень. При аускультації характерним є акцент II тону над легеневою артерією, рідше — розщеплення II тону. Рентгенологічно спостерігається «вибухання» конусу легеневої артерії, збільшення правого шлуночка та правого, передсердя. На ЕКТ реєструються ознаки гіпертрофії правого шлуночка. Виявляють чітку легеневу гіпертензію.