|
Диференціальна діагностика. Хронічну пневмонію треба диференціювати з багатьма захворюваннями органів дихання. При цьому поряд з клініко-анамнестичними зіставленнями слід максимально використовувати дані додаткового обстеження для виключення іншої патології дихальної системи з різними формами ураження органів дихання у хворих із природженими, системними та спадковими хворобами. '¦: Оскільки у хворих на хронічну пневмонію процес відмежований, нерідко виникає необхідність диференціювати її із затяжною пневмонією, особливо на ранніх етапах захворювання. Слід пам'ятати, що у хворих на затяжну пневмонію, розсмоктування якої може продовжуватися 6 і навіть 8 міс, морфологічні зміни носять принципово зворотний характер. З іншого боку, хронічна пневмонія у деяких випадках може бути наслідком-затяжної пневмонії.
На відміну від хронічної пневмонії, за якої відбувається відмежовування бронхолегеневого ураження, рецидивуючий бронхіт являє собою Дифузний процес. Крім того, в період ремісії у хворих на рецидивуючий бронхіт відсутні органічні зміни у бронхолегеневій системі, що підтверджують рентгенологічні дані.
У разі ускладнення хронічної пневмонії обструктивним синдромом у низці випадків виникає необхідність проводити диференціальну діа-' гностику з бронхіальною астмою.. Динамічне спостереження за хворим, використання комплексу допоміжних методів дослідження • дозволяє ве-рифікувати той чи інший діагноз.
Бронхолегенева форма муковісцидозу відрізняється від хронічної пневмонії поширеним характером змін, різноманітністю клінічних проявів, в основі яких лежить хронічний поширений гнійний бронхіт. У разі підвищення, у 2—5 разів порівняно з нормою концентрації електролітів у поті (середній рівень натрію та хлору в поті складає 35 ммоль/л), зниження ферментативної активності, підшлункової залози, відповідного сімейного анамнезу підтверджується діагноз муковісцидозу.
Дані анамнезу (контакт із хворим на туберкульоз), типова локалізація (верхня частка, частіше справа), маловиражені фізикальні дані, суб-фебрилітет, позитивні туберкулінові проби, аденопатія — усе це свідчить на.користь первинного туберкульозу легень. Через 5—6 років після початку бронхолегеневих ускладнень у хворих на первинний туберкульоз легень з'являється так званий метатуберкульозний пневмосклероз, котрий досить важко диференціювати з хронічною пневмонією. У таких випадках має значення вказівка на перенесений раніше туберкульоз, однобічна локалізація з ураженням верхньої та середньої часток, наявність кальци-
натів, туберкулом, специфічні зміни у бронхах, що виявляються під чає бронхоскопії. Диференціальну діагностику хронічної пневмонії з різними вадами' розвитку бронхів та легейь (бронхомаляція, трахеобронхомегалія, синдром Вільямса—Кемпбелла, гіпоплазія часток легень) проводять з використанням рентгенобронхологічних досліджень. Нерідко спостерігається збіг різних вад. Процес при цьому носить двобічний характер, відрізняється від хронічної пневмонії важкістю проявів і несприятливим перебігом з огляду на виражені морфологічні зміни, що лежать у його основі.
Синдром Мак-Лауда (хронічний однобічний бронхіт, який супроводжується порушенням функціонального легеневого кровообігу) розвивається внаслідок особливої форми гострого вірусного бронхіту, що характеризується прогресуючою облітерацією просвіту бронхіол. Типовими проявами синдрому Мак-Лауда на відміну від хронічної пневмонії є симптоми однобічного хронічного бронхіту, стійка' змішана форма вентиляційної недостатності II—III ступеня, частий розвиток легеневої гіпертензії з наступним проявом легеневого серця у старших дітей.
Хронічна пневмонія, що розвинулася На тлі імунодефіцитних, станів, як правило, буває двобічною. Бронхолегеневі зміни займають більший об'єм. ЕндобронхІт має досить поширений характер. Перебіг хвороби на відміну від хронічної пневмонії прогресуючий. Діагностичну цінність мають імунологічні дослідження (дефіцит клітинного або гуморального імунітету), зниження фагоцитарної активності лейкоцитів.
Природжене порушення мукоциліарного кліренсу лежить в основі бронхолегеневих змін при синдромі Картагенера, що визначає поширений
характер ендобронхіту. Останній супроводжує легеневе ураження навіть у межах однієї частки.
|