|
Лікування дитини з бактеріальною деструкцією легень має низку особливостей. Різноманітність форм і фаз перебігу бактеріальних деструкцій легень, неможливість визначити справжній стан легень у даний момент тільки за клінічними ' проявами диктує необхідність повторних рентгенограм, негайного їх трактування у процесі перебігу запального процесу. Тому у лікуванні дитини одночасно повинні брати участь реаніматолог і торакальний хірург. У гострий період хвороби необхідна ка-теризація центральної вени, перевагу надають підключичній, бо при цьому створюється максимальна концентрація антибіотика у системі легеневих артерій.
Особливістю антибактеріальної терапії при цих захворюваннях є не-обхідність застосування максимально припустимих вікових доз препара-
тів широкого спектру дії. Віддається перевага внутрішньовенному вве-денню антибіотика та введенню його безпосередньо у вогнище запалення.
Антибіотики добирають з урахуванням застосовуваних на попередніх ета-пах, характеру мікрофлори та її чутливості. До одержання результату
бактеріологічного дослідження комплекс може включати препарати пе-реважно пеніцилінового ряду, аміноглікозиди, нітрофурани та сульфаніл аміди. Надалі застосовують напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ам-піцилін, ампіокс, диклоксацилін, карбеніцилін), цефалоспорини (цепорин, цефамізин, кефзол-, цефалексин), макроліди (еритроміцин, олеандо-міцин), аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин). Дітям старшим 8 років призначають тетрацикліни.
Комплексна інфузійна терапія має велике значення у боротьбі з бактеріальним токсичним шоком. Вона вирішує такі завдання: забезпечує необхідний обсяг рідини, відповідний ступінь водного дефіциту, зменшує енергетичний дефіцит, поліпшує реологію крові і здійснює детоксикацію.
Обсяг необхідної рідини розраховують з урахуванням ступеня дегідратації і. віку дитини. Розрахунок доцільно робити за гематокритом. Стан розчинів, які вводять, залежить від стану гемодинаміки і стадії зневоднення. Переливають нативну плазму,'альбумін (10 мл на 1 кг маси тіла), гемодез, реополіглЮкін (10 мл на 1 кг маси тіла), решту обсягу поповнюють 10 % глюкозою та інсуліном, білковими замінниками крові (амінон, альвезин).
До інфузійної терапії включають прямі трансфузії крові та переливання гіперімунної плазми (8—10 мл на 1 кг маси тіла).
За наявності симптоматики централізації кровообігу («мармуровість», блідість шкіри, олігурія) доцільно призначати гепарин під контролем часу зсідання крові.
|