|
Лікування хронічної пневмонії має бути комплексним, багатоетапним та патогенетично обгрунтованим. Воно включає терапію загострення патологічного процесу і реабілітаційні заходи на етапах спеціалізоване відділення — пульмонологічний санаторій — поліклініка. Загострення хронічної пневмонії є показанням до госпіталізації дитини. При цьому призначають ліжковий режим, який згодом поступово розширюють у міру ліквідації гарячки, інтоксикації, дихальної недостатності. Хвора дитина потребує повноцінного харчування, достатньої енергетичної цінності їжі. У гострий період звичайно призначають дієту № 10, яку через декілька днів замінюють на дієту № 15 із додаванням 70— 120 мл сиру, 200 г кефіру чи ацидофільного молока.
Надзвичайно важливою ланкою патогенетичного лікування є антибактеріальна терапія. її призначають у разі загострення хронічної пневмонії, а також на тлі ГРВІ, котрі, як відомо, провокують загострення. Тривалість антибактеріальної терапії визначають індивідуально, але перевагу слід.віддавати тривалим курсам (3—4 тиж). Оптимальною є цілеспрямована антибіотикотерапія, тобто така, що її проводять з урахуванням чутливості мікрофлори до лікарських препаратів. Це дозволяє відносно швидко4 ліквідувати активність ендобронхіту, що пов'язано з пригніченням інфекційного чинника. Відомо, що у хворих на хронічну пневмонію найчастіше висівають гемофільну паличку та пневмокок, які досить чутливі до ампіциліну, пеніциліну, левоміцетину та гентаміцину. До еритроміцину чутливі однаковою мірою і пневмокок, і гемофільна паличка, що
зумовлює застосування його при асоціації цих збудників. Дози антибіотиків, повинні відповідати віку дитини і у важких випадках бути максимальними. Уведення антибіотиків 2 рази на добу є оптимальним у разі парентерального їх застосування. Антибіотики звичайно вводять усере-: дину (легкі форми), внутрішньом'язово або внутрішньовенно (важкі форми). Останнім часом з огляду на низький терапевтичний ефект та високу- алергізацію організму намітилась відмова від місцевого застосування антибіотиків (інтратрахеальне та внутрішньобронхіальне уведення їх за допомогою гортанного шприца, в аерозолях).. Хворим із неважкими за-' Тостреннями призначають сульфаніламіди, бактрим, котрим, сульфапі-ридазин тощо. У комплексному лікуванні хронічної пневмонії добре себе зарекомендував хлотазол (10 мг ца 1 кг маси тіла 3 рази на добу всередину протягом 10—15 днів) як протимікробний, протизапальний та жарознижувальний засіб. Підставою для відміни антибіотиків є ліквідація інтоксикації, гарячки, кашлю з гнійним мокротинням, інфільтративних змін на рентгенограмі. Призначаючи тривалі курси антибіотиків, слід пам'ятати про можливість розвитку дизбактеріозу та кандидозу. Щоб запобігти цьому, призначають ністатин, леворин, надалі — біфікол або біфідумбактерин.
Деяким хворим із досить важкими загостреннями пневмонії на тлі антибактеріальної терапії призначають кортикостероїди з метою прискорення розсмоктування вогнища запалення. Частіше застосовують преднізолон, початкова доза якого складає 1 —1,5 мг на 1 кг.маси тіла. Тривалість курсу — З—5 тиж. Добову дозу ділять на 3 прийоми -(Уз дози — о 7-й годині, по 1І4 дози — о 10-й та 13-й годині). Таким чином підтримують нормальний, добовий ритм активності стероїдів в організмі. Беручи до уваги небажані ефекти стероїдної терапії, відміняють препарат поступово, зменшуючи дозу на Уг таблетки кожні 2—3 дні. Підтримуючі дози Брепаратів звичайно призначають 1 раз на добу — вранці (о 7— 8-й годині).
У тих випадках, коли загострення хронічної пневмонії обтяжується бронхообструктивним синдромом, призначають муколітичні та антигіста-мінні засоби. Широко застосовують еуфілін у середньодобовій Дозі 18— 20 мг на 1 кг маси тіла за 4 прийоми. Завдяки призначенню еуфіліну розслабляються бронхіальні м'язи, стабілізуються тучні клітини (гальмується звільнення^ з. них гістаміну, серотоніну тощо), знижується синтез простагландину Рга —потужного бронхоконстриктора, поліпшується вентиляційна функція легень. Блокатори Ні-рецепторів, що їх призначають хворим із синдромом бронхіальної обструкції, не є основним лікувальним засобом, оскільки вони не мають самостійного значення. їх використовують у комбінації з бронхоспазмолітичними препаратами. Слід пам'ятати, що димедрол, супрастин, дипразин можуть зумовити пригнічення центральної нервової системи та згущення секрету в дихальних шляхах і носогорлі, що ускладнює його видалення. Можна рекомендувати фенкарол, який призначають після їди в добовій дозі: дітям 3—7 років — 0,02 г; 7—12 років— 0,03—0,045 г; старшим 12 років — 0,05—0,075 г. Тавегіл (таблетки містять 0,001 г основи препарату) призначають усередину під час їди дітям 6—12 років по 7г—1 таблетці 2 рази на день. Діазолін, котрий випускають у порошку та драже по 0,05 і 0,1 г, призначають по 0,02—0,15 г на добу залежно від віку дитини після їди. Тривалість курсу 7—9 днів;
Із групи муколітичних препаратів досить активна дія притаманна 10 % та 20 % розчинам Н-ацетилцистеїну і його аналогам (мукосольвін, муко- 4 міст, ринатіол). Ці препарати розріджують та розплавляють гнійний сек- -рет, полегшують його видалення, а також зменшують запальні явища у' бронхах. Звичайно ці препарати вводять шляхом аерозольних інгаляцій. На 1- інгаляцію витрачають 2—5 мл 10 % розчину препарату. У важких випадках мукосольвін паралельно призначають також усередину (у вигляді таблеток, порошку) або внутрішньом'язово (по 0,5—1, мл 10% розчину 2 рази на добу) протягом 7—10 днів.
Для лікування хворих на хронічну пневмонію широко використовують, інгаляції 2-4 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, який, сприяє поліпшенню мукоциліарного кліренсу, справляє секретолітичний ефект.
|