|
Наявність гіповітамінозу у дітей з хронічною пневмонією диктує необхідність призначення їм вітамінів: групи В, ретинолу, аскорбінової кислоти, токоферолу ацетату та ін. Питання про переливання крові, плазми, введення гамма-глобуліну, продигі@зану вирішують Індивідуально.
Надзвичайно важливим компонентом лікувального комплексу є фізіотерапія, яку застосовують як у період загострення, так і в період затухання процесу. У разі вираженого загострення найефективнішим є електричне поле УВЧ у слабкотепловому дозуванні по 6—10 хв (курс 6— 7 процедур). Активну протизапальну дію здійснює мікрохвильова терапія сантиметрового та дециметрового діапазонів (на курс 8—10 процедур), що значно поліпшує кровообіг, нервову регуляцію, обмінно-трофічні процеси. За відсутності вираженого гнійного процесу (гнійного ендобронхіту) у період загострення можна призначити курс індуктотермії (змінне електромагнітне поле індукції). Тривалість процедури 8—12 хв, на курс 8—10 процедур. Застосування цих фізіотерапевтичних засобів у комплексі лікування досить сприятливо впливає на показники легеневої вентиляції та кровотоку.
У хворих із млявим запаленням добре зарекомендував себе електрофорез кальцію, магнію, міді, йоду. Застосовують звичайно 2—5 % водні розчини препаратів. Проводять також внутрішньоорганний електрофорез. З цією метою ендотрахеально вводять 2—3 мл 10% розчину ди-мексиду та 2—3 мл 1 % розчину діоксидину з наступною гальванізацією грудної'клітки (10—15 процедур на курс).
У період затухання процесу призначають УФ-опромінення грудної клітки в суберитемних дозах (на курс 6—8 опромінень). Озокерито-, парафінолікування також використовують на цьому етапі перебігу хронічної пневмонії. Крім того, поряд із ЛФК дітям показані прогулянки, рухливі ігри на повітрі, дозоване ходіння.
Критеріями початку ремісії є ліквідація кашлю або рідкий кашель, припинений виділення мокротиння; поліпшення фізикальних даних, розсмоктування інфільтративних вогнищ у легенях (рентгенологічно); значне зниження інтенсивності симптомів ендобронхіту (ендоскопічно); поліпшення показників функції зовнішнього дихання; нормалізація даних лабораторного дослідження.
Що стосується санаторного лікування, то найдоцільніше направляти таких дітей у місцеві санаторії.
У фазі ремісії в санаторії широко застосовують бальнеотерапію. З цн єю метою призначають мінеральні (хлоридні, вуглекислі, сульфідні, кис-*
неві) ванни. З певним успіхом застосовують пелоїдотєрапію. Лікувальну грязь застосовують у вигляді аплікацій. Проводять активну кліматотерапію— повітряні ванни та УФ-опромінення в холодний період року, сонячні та повітряні ванни на березі моря,' купання. Надзвичайно важливими компонентами санаторного лікування є ЛФК у повному обсязі (посту-ральний дренаж,. вібраційний масаж грудної клітки, дихальні вправи, дозовані фізичні навантаження із застосуванням тренажерів). Під суворим лікарським наглядом призначають субмаксимальні фізичні навантаження (дозований біг на біговій доріжці, «їзда» на велотренажері, стрибки, плавання). Усе це допомагає ліквідувати детренованість дітей із хронічною пневмонією, підвищити їх фізичну і розумову працездатність.
Основними медичними документами, за якими відбирають дітей для санаторно-курортного лікування, є санаторно-курортна карта та виписка із історії хвороби. Показанням до проведення цього етапу лікування є хронічна пневмонія у фазі стійкої ремісії у дітей старше 5 років. Крім місцевих пульмонологічних санаторіїв, які є у кожній області-, дітей із хронічною пневмонією направляють на Південний берег Криму (санаторії «Буревісник», «Ясна Поляна», ім. С. М. Кірова, ім. Р. Люксембург), до Євпаторії (санаторій ім. Саккої Ванцетті), Феодосії (санаторій «Хвиля»), Одеси (санаторії «Перлина», «Юність»), Бердянська (санаторій «Бердянський») та ін. Результати санаторно-курортного лікування обов'язково вносять до історії розвитку дитини та карти диспансерного спостереження.
Бронхоскопія у хворих на хронічну пневмонію виконує не тільки діагностичну, а й лікувальну роль. Показаннями до проведення лікувальної бронхоскопії є стійкий гнійний ендобронхіт, виражена бронхіальна обструкція з порушенням відходження мокротиння. При цьому проводять лаваж, тобто 2—3 рази вводять і відсмоктують лікувальні препарати (ізотонічний розчин натрію хлориДу, антисептики, муколітики), що значно поліпшує прохідність уражених бронхів. Наприкінці процедури в бронхи вводять розчин антибіотика. Останнім часом під час бронхоскопії проводять ендобронхіальне ультрафіолетове або лазерне опромінення з довжиною хвилі 337 нм. У комплексі з антибактеріальною терапією це дозволяє прискорити регресію гнійного ендобронхіту та скоротити кількість лікувальних бронхоскоііій (до 4—5).
Хірургічне лікування проводять лише в тих випадках, коли консервативна терапія абсолютно неефективна, а також у хворих з частковими ураженнями та стійким гнійним ендобронхітом. їм проводять економну сегментарну, резекцію легень або лобектомію. Разом з тим, як відомо, хронічна пневмонія у переважної більшості дітей має сприятливий перебіг, відтак до оперативного лікування вдаються досить рідко.
|