Нейтрофільний ексудат

Нейтрофільний ексудат є свідченням казеозно-некротичної реакції, що розвивається. При значних казеозно-некротичних змінах ексудат стає серозно-гнійним і гнійним. Туберкульозний плеврит або пневмоплеврит з гнійним ексудатом називають емпіємою. Іноді при туберкульозному ураженні плеври бувають холестеринові випоти. Холестериновий ексу дат — випіт жовтого кольору з великою кількістю холестерину у розчи неному вигляді і у вигляді кристалів. Спостерігається у хворих, у яких випіт у плевральній порожнині зберігається протягом тривалого часу.
Клінічна картина туберкульозних плевритів характеризується великою різноманітністю й залежить від багатьох умов: віку хворого і загального стану його організму, міри сенсибілізації, наявності або відсутності ін ших проявів туберкульозу, характеру морфологічних' змін у плеврі, ха-


рактеру та кількості ексудату, нагро мадженого у плевральній порожнині, локалізації плевриту.
Поряд із особливостями клінічної картини, які дозволяють виділити ряд клінічних варіантів захворюван ня, є також симптоми, загальні для всіх або принаймні для більшості хворих на туберкульозний плеврит.

Як правило, ексудативний плев рит характеризується гострим або підгострим початком після короткого періоду нездужання або без усіляких провісників. Температура тіла досягає 38—39 °С, з'являються біль у боці, сухий кашель, тахікардія, поступово розвивається задишка. У початковий період при костальному плевриті може прослуховуватися шум тертя плеври, який потім зникає в міру накопичення ексудату. З'являється притуплення перкуторного тону з верхньою межею у вигляді параболіч ної кривої — лінією Елліса—Дамуазо—Соколова. Між хребтом та низ хідною лінією тупості визначають простір з більш виразним перкутор-иим звуком — трикутник Гарланда, на протилежному боці, також біля хребта, відзначають ділянку притуплення — трикутник Раухфуса—Грок-ко. Дихання у разі скупчення рідини у плевральній порожнині стає по слабленим і за великої кількості ексудату може взагалі не прослухо вуватися.

У перебігу плевриту можна виділити 3 періоди: 1) нарощування клі нічних проявів захворювання і накопичення ексудату; 2) стабілізації; 3) резорбції випоту і зникнення клінічних проявів захворювання. Трива лість цих періодів залежить від клінічного варіанту плевриту і ефектив ності'лікування. Найчастіше у хворих розвивається костальний або між-частковий плеврит, але можливі також інші його локалізації.
У діагностиці туберкульозного плевриту велике значення, крім ви вчення клініки і даних фізичних методів, має рентгенологічне дослідження .{мал. 53). Воно уточнює локалізацію, величину випоту і легеневих змін.

Диференціальна діагностика базується на даних всебічного обсте ження хворого і зіставлення наявних проявів хвороби із симптомокомп-лексом, типовим для алергічного, перифокального плевриту і туберкульо зу плеври. Вирішальне значення для діагнозу має плевральна пункція, яка дозволяє виявити наявність або відсутність ексудату, а також склас ти уявлення про властивості ексудату і його клітинний склад.
Лікування туберкульозного плевриту розпочинають 3 хіміопрепарата ми: ізоніазидом, рифампіцином та стрептоміцином. За відсутності рифам-піцину його можна замінити на етамбутол. Добрий ефект дає поєднання хіміотерапії з гормональною терапією преднізолоном, який дають корот ким курсом, 3—4 тиж, із рахунку 1 мг на 1 кг маси тіла дитини. За наявності великої кількості ексудату в плевральній порожнині у перші ж дні захворювання слід зробити плевральну пункцію із взяттям ексудату та наступним уведенням у плевральну порожнину півдобової дози стреп томіцину. В разі потреби плевральні пункції повторюють.