|
Патоморфологія. Основними компонентами пневмосклерозу є ураження бронхів та легеневої тканини. Склерозування охоплює як дистальні відділи бронхів, так і перибронхіальні тканини. Запальний процес поступово поширюється на всі шари стінки бронхів з наступним розвитком панбронхіту. Поверхня, що склерозувалася, вистилається епітелієм, але вже без вій. У разі повторного інфікування запально-деструктивні зміни бронхіальної стінки посилюються, і зрештою можуть сформуватися бронхоектази.
Склерозування охоплює також перибронхіальні тканини. Залежно від ступеня повітряності легеневої тканини ураженого сегмента розрізняють дисателектатичний, гіпотелектатичний та ателектатичний пневмосклероз. Останній є гіршим варіантом, оскільки за його наявності легенева тканина заміщена склеротичною і всі дрібні бронхіальні та судинці відгалуження щільно стиснуті склеротичною тканиною. Важливим патоморфо-логічним симптомом хронічної пневмонії є вторинне ураження легеневих судин. Останнє зумовлено склеротичними периваскулярними процесами, а також фіброзом інтими судин з наступними змінами їх просвіту.
, Клініка. Під час загострення хронічної пневмонії клінічна симптоматика є найбільше вираженою. У період ремісії клінічні прояви досить незначні або практично відсутні. Найчастішими або постійними симптомами, що супроводжують хронічну пневмонію,, є кашель, відходження мокротиння та стійкі хрипи в легенях.
Кашель може бути сухим або вологим. Сухий кашель нерідко виникає на Початку загострення хвороби, спровокованої ГРВІ, згодом він стає вологим. Під час загострення кашель буває інтенсивним, «продуктивним». Слід відзначити, що відмінною особливістю кашлю у хворих на хронічну пневмонію є його постійність. У разі ускладнення хвороби астматичним синдромом кашель стає сухим, рідким. У хворих з ураженням 1 або 2 сегментів кашлю може не бути.
Кашель звичайно супроводжується виділенням мокротиння. Кількість його буває різною залежно від важкості ураження легеневої тканини та фази захворювання. Так, під час ремісії мокротиння мізерне, слизове, у разі загострення процесу об'єм його збільшується, воно стає слизово-гнійним або гнійним. Уранці дитина під час кашлю виділяє набагато більше мокротиння, ніж удень. На відміну від дорослих мокротиння у дітей практично ніколи не буває тришаровим і не має гнильного запаху.
У період загострення хронічної пневмонії може підвищуватися температура, бувають скарги на головний біль, слабкість, рідше — на біль у
грудній клітці. У більшості випадків фізичний розвиток дітей, котрі хворіють на хронічну, пневмонію, відповідає їх віку.
Об'єктивне обстеження нерідко, особливо за наявності поширених процесів, виявляє деформацію грудної клітки (окремі ділянки її стають Плоскими, ребра втягуються, спостерігається викривлення хребта). Пер-куторно в зоні ураження відзначають укорочення або приглушення перкуторного звуку, інколи коробковий відтінок. Аускультативна картина у дітей, хворих на хронічну пневмонію, як правило, багатша й різноманітніша, ніж перкуторні дані. Вона залежить від вираженості та поширення склеротичних змін. Так, за наявності масивного ураження однієї або двох часток вислуховують ослаблене дихання, за наявності мішкоподібних бронхоектазій — амфоричне. У разі малих за об'ємом уражень вислуховують жорстке дихання. Характерною особливістю хронічної пневмонії є наявність постійних вологих хрипів над ураженою зоною. Хрипи звичайно середино- та дрібноміхурцеві. У разі загострення процесу кількість хрипів значно збільшується, приєднується крепітація. Досить часто вислуховують і сухі хрипи. За наявності обструктивного синдрому чути розсіяні сухі хрипи з подовженим видихом. При цьому хрипи поширюються на уражені відділи.
Клінічна картина хронічної пневмонії залежить від віку, реактивності організму, об'єму та локалізації патологічного процесу. Так, у дітей шкільного віку та підлітків загострення виникає рідше. У них зменшується вираженість основних симптомів хвороби порівняно з дітьми молодшого віку. Супутні захворювання, такі як ЛОР-патологія, холецистопатії та інші, також досить негативно позначаються на перебігу хронічної пневмонії.
Найчастіше уражається нижня ліва частка легень.. За цієї локалізації, бронхолегеневого процесу розвивається типова клінічна картина з різноманітними аускультативними даними, органи середостіння зміщуються вліво. Характерною особливістю також є виражена деформація бронхів аж до утворення бронхоек'тазів. За локалізації процесу в правій нижній частці клінічна картина менш яскрава. Слід зауважити, що' ураження цієї частки буває наслідком аспірації стороннього тіла. У дітей старшого шкільного віку нерідко спостерігається ізольоване ураження середньої частки — «синдром середньої частки». За цієї локалізації інтоксикація звичайно відсутня, загострення малосимптомні, бувають рідко. У хворих із поєднаним ураженням середньої та нижньої ¦ часток клінічна симптоматика стає більш вираженою, що зумовлено катарально-гнійним або гнійним ендобронхітом та значною деформацією. бронхів. Клінічні ознаки інтоксикаційного синдрому у таких хворих звичайно виражені більше, загострення захворювання бувають частіше порівняно з ізольованим ураженням цих часток. Найважчі форми і несприятливий перебіг спостерігають у хворих із двобічною хронічною пневмонією, При цьому важкість клінічних симптомів посилюється, виражені інтоксикація, дихальна недостатність. Можуть бути деформація, пальців рук у вигляді барабанних паличок та нігтів у формі годинникового скла.
Картина крові залежить головним чином від періоду захворювання та активності запального процесу в легенях. У разі загострення хвороби звичайно спостерігають незначний лейкоцитоз із нейтрофільозом та па-личкоядерним зрушенням, збільшена ШОЕ.
|