|
Вірусний менінгіт. Запальні зміни мозкових оболонок можуть спричи нюватися різними групами вірусів. Майже всі ці захворювання характе ризуються гострим початком, звичайно сильним головним болем і вира женою ригідністю м'язів шиї і спини. В той же час свідомість дитини не змінена, вона збуджена, хоча й відмовляється від рухів через сильний головний біль. Картина захворювання розвивається більш швидкими тем пами, а видиме поліпшення настає, як правило, протягом 7 днів від по чатку захворювання. Цереброспінальна рідина характеризується незнач ним підвищенням рівня білка, нормальним вмістом хлоридів і цукру. Кіль кість клітин у спинномозковій рідині може значно варіювати і підвищу ватись до 1000 в 1 мм3 і навіть вище (такі цифри нетипові для туберку льозу). На самих ранніх етапах вірусного менінгіту у спинномозковій рідині переважають поліморфно-ядерні лейкоцити. Аналогічні зміни спо стерігаються при менінгітах, спричинених вірусами Коксакі, грипу, епі демічного паротиту, герпесу, поліомієліту, вітряної віспи та іншими. То му за відсутності додаткових клінічних або епідеміологічних даних іден тифікувати етіологію вірусного менінгіту вдається лише за допомогою спеціального дослідження на вірус.
Енцефаліт. Характерними рисами енцефаліту є раннє порушення свідомості і поява дифузних неврологічних симптомів. Порушення сві домості швидко наростає і може призвести до коми. В той же час менінгеальні симптоми виражені слабо або відсутні. У багатьох випад ках захворювання проявляється у формі менінгоенцефаліту. Причиною його найчастіше є арбовіруси, які переносяться членистоногими. Прикла дом може бути японський енцефаліт, поширений у Японії, Малайзії» Сингапурі і Південній Індії. Спорадичні випадки цього захворювання можуть спостерігатись і в інших країнах.
Абсцес мозку. Захворювання виникає внаслідок поширення гнійної інфекції з інших органів, найчастіше із середнього вуха та з легень у разі септичного ураження їх. Прорив абсцесу призводить до розвитку гостпого гнійного менінгіту.
Лікування. Ефект від лікування туберкульозного менінгіту спостері гається у разі своєчасної його діагностики — у перші 10 днів від почат ку захворювання — і призначення терапії до появи локальних невроло гічних симптомів і порушення свідомості. Лікування повинно передбача ти такі основні методи: хіміотерапію, ретельний загальний догляд, запо бігання неврологічним порушенням та заходи реабілітації.
Особливості розвитку і перебігу туберкульозного менінгіту диктують необхідність такого виду хіміотерапії, який дає найбільш швидкий ефект. Методом вибору є призначення ізоніазиду, рифампіцину, стрептоміцину і якого-небудь четвертого препарату. Обидва перших препарата справ ляють бактерицидний вплив на мікобактерії туберкульозу і добре про никають у церебральну рідину. Третім препаратом може бути етіонамід або етамбутол, які також добре проникають у спинномозкову рідину.
Дитина, якщо вона у ясній свідомості, може приймати препарати усередину, в іншому разі їх треба вводити за допомогою шлункового зонда. Клінічний стан дитини необхідно ретельно контролювати. Після настання явного і стійкого клінічного поліпшення першим відміняють стрептоміцин, потім — рифампіцин. Терапію ізоніазидом та етіонамідом або етамбутолом, а наприкінці лікування — тизамідом слід продовжувати до 18—24 міс, скорочення термінів лікування неприпустимо.
Якщо немає змоги застосувати рифампіцин і з самого початку вико ристовують стрептоміцин, необхідно відразу вирішити питання щодо субарахноїдального введення препарату. Більшість авторів відмовились від цієї методики, оскільки своєчасно розпочата звичайна хіміотерапія дає позитивний ефект. Необхідність субарахноїдального введення тубер-кулостатиків виникає при туберкульозному менінгіті у дітей, у яких вже розвинулися порушення свідомості або виявлено стійкі порушення скла ду спинномозкової рідини. Хлоркальцієву сіль стрептоміцину в дозі 0,1 г або 0,2 г розчиняють у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять ендолюмбально 1 раз на добу щодня протягом 10—15 днів.
Лікування рифампіцином або стрептоміцином навіть при використанні ендолюмбального методу введення раціонально продовжувати протягом З—4 міс, іноді довше, аж до нормалізації клітинного складу спинномоз кової рідини (цитоз менше ніж 50 клітин в 1 мм3). У подальшому продов жують лікування ізоніазидом у поєднанні з етамбутолом або етіонамі дом, тизамідом.
|